запевняючи їх, що, хоч вуглики й зменшувались од того знаменування, в скриньці вони знову виростуть, які були, - се він уже не раз досвідчив. Таким чином він охрестив усіх чер-тальдян, маючи з того неабиякий зиск, і своєю винахідливістю пошив у дурні тих, що хотіли з нього посміятись, укравши перо. Вони були тут же таки й чули всю його проповідь, як, іздалека зайшовши, довеслував він щасливо до берега, і так реготались, що мало щелепів собі не скрутили. Коли всі люди розійшлися, хлопці приступили до нього й веселенько розповіли йому про те, як вони в його скриньках попорались, а потім оддали й те перо, яке наступного року стало йому не в меншій пригоді, аніж сього разу вугілля.
Ся оповідка вельми потішила і розвеселила все товариство - багато там було сміху з брата Цибулі, особливо з його мандрівок та реліквій - і тих, що він бачив, і тих, що привіз. Побачивши королева, що історія скінчилась, а разом з нею і її влада, встала, зняла з себе вінок і доклала його, усміхаючись, на голову Діонеєві з такими словами:
– Час уже й тобі, Діонею, спізнати трохи нелегкої штуки - як то керувати й правити жінками. Будь же королем і володарюй так, щоб ми вкінці змогли похваляти тебе за правління.
Прийнявши вінок, Діоней промовив сміючися:
– Не раз уже бачили ви королів (маю на увазі шахових), багато за мене цінніших; та, правду кажучи,»кби ви корились мені так, як слід коритись справдешньому королю, я дарував би вам таку втіху, без якої і радість не радість. Та годі вже тих речей: королюватиму, як зумію.
Тоді велів, як заведено, покликати каштеляна, дав йому розпорядок на ввесь час свого правління і знову звернувся до товариства:
– Шановнії дами! Сьогодні ми говорили на всі лади про людську винахідливість у різних життєвих випадках, і мені довго довелося б вишукувати матерію до завтрашніх розмов, якби не нагодилася була Лічіска й не підказала мені дечого. Пам'ятаєте, вона твердила, що нема в неї жодної сусідки, яка б вийшла заміж непочатою, і додала, що добре знає, які коники викидають заміжні жінки своїм чоловікам. Лишімо на боці першу річ, бо то дитяча забавка, а от про другу цікаво було б ширше розмовитись; тим я бажаю, щоб завтра говорилося в нас про те, на що натякнула Лічіска, - про штучки, які чи то з кохання, чи то для власного рятунку витворяють тайно і явно жінки з своїми чоловіками.
Декотрим дамам здалося мало пристойним говорити про такі речі, і вони попрохали Діонея перемінити тему, але король одказав їм так:
– Пані мої любі, я добре знаю те, що й вам про сю річ відомо; ваші докази неспроможні одмінити мого наміру: я гадаю, що під нинішню хвилю нам дозволені всякі розмови, аби тільки все товариство - зарівно дами, як і кавалери, - втримувались од негожих учинків. Хіба ви не знаєте, що се лихоліття порозганяло суддів із трибуналів, занімило закони Божеські і людські, попустило попуск усякій сваволі задля збереження життя свого? Якщо в розмовах ваша честивість, можливо, трохи й послабиться, то не для того, щоб наштовхнути вас на неслушні вчинки, а єдино для того, щоб дати вам і іншим якусь розвагу й розраду, і я не думаю, щоб у когось були згодом підстави докоряти вам за сеє. Опріч того, товариство наше з самого початку і по сей день поводило себе якнайгідніше, незважаючи ні на які розмови, нічим себе не заплямувало і, маю в Бозі надію, не заплямує. Та і хто ж не знає вашої чесноти, якої не то веселі історії, а й страх смерті схибнути неспроможен? Правду кажучи, якби хто дізнався, що ви не мали охоти говорити про такі жарти, то міг би подумати, що ви й самі в тому ділі грішні, тим і уникаєте подібних розмов. Про те вже мовчу, що то була б мені велика шана - обрати мене королем (я ж слухав вас усіх!), а потім мною ж і орудувати, не коритися моїм наказам. Отож забудьте ваші сумніви, що личать більше нікчемним душам, аніж вам, і нехай кожна подумає гарненько, що цікавого може вона розповісти всій компанії.
Як почули сеє дами, то сказали, нехай буде по його велінню; тоді король дав кожному на волю робити до вечері що хотя. Сонце стояло на небі ще височенько, бо розмови тогоденні були не довгі. Діоней сів грати в дамки з своїми товаришами, а Еліза одкликала подруг набік і сказала їм:
– Відколи ми тут, я все збиралась повести вас в одну прегарну містину недалеко звідси, де ніхто з вас, бачиться, ще не був, - у так звану Дівочу Долину. Та раніше все якось не випадало, а сьогодні якраз догідна хвиля, бо сонце ще високо: тож як хочете туди піти - ходімо, думаю, що ся прогулянка буде для вас не без задоволення.
Дами одповіли, що згодні, і, покликавши одну служебку, не сказавши ні слова кавалерам, рушили в дорогу; не пройшли ж і милі, як достались до тої Дівочої Долини. Вони вступили в неї вузькою стежечкою, що пролягла понад берегом чистого й прозорого потічка, і були несказанно вражені красою тієї місцевості, що особливо відчувалась за такої жаркої погоди. Долина та, як оповідала мені згодом одна з тих дам, була кругла-круглісінька, немов її хто циркулем обчерк-нув, хоч і видно було заразом, що се витвір природи, а не людських рук; кружини в ній було трохи більше, як півмилі, а навколо стояло шість не вельми високих пагорків, на вершечку яких виднілись гарні палаци, побудовані на кшталт невеличких замочків.
Схили тих пагорків спускалися в долину амфітеатрально, поступово звужуючи простір: південні окриті були всуціль виноградом, оливковими, фіговими, вишневими, мигдалевими та іншими плодовими деревами, а північні, до Великого Воза обернуті, поросли дубовими гаями, ясенами та всяким іншим деревом, гінким да зеленим. Сама ж долина, до якої не було іншого входу, окрім того, яким пройшли дами, теж була засаджена смереками, кипарисами, лаврами та соснами, та так же гарно й доладно, мов то зробив який знаменитий мистець; через той зелений покров сонце, хоч і стояло високо, майже зовсім не проникало до землі, встеленої дрібним зеленим моріжком з червоними та іншого кольору квітами по ньому.
Не менше втіхи давав і струмок, що витікав із одного міжгір'я, спадаючи по кам'яних уступах з приємним на слух дзюркотом і розсипаючи рясні бризки, що здалеку здавались живим сріблом, розпорошуваним звідкись під великим тиском. Збігши вниз, ті води текли прудко вигинистим річищем і в самій середині долини розливались у невеличке озеречко, схоже на копанку чи на сажалку, які ото часом улаштовують по своїх садах городяни, в кого є спромога. Завглибшки було те озеро так як по груди чоловікові, а вода в нім чиста- чиста, нічим не закаламучена і така прозора, що на рінявому дні можна було знічев'я порахувати кожну крупинку. Та й не тільки рінь той бачив, хто в озеро, було, гляне: плавала там туди-сюди сила-силенна всякої риби, що любо й мило було дивитись. Не мало те озеро інших берегів, як охранки лугу, де, рясно напоєна вологою, пишала буйна зелень. Зайвина води спливала з озера широким рукавом у нижчі місця, що за долиною лежали.
Прийшовши молодії дами в сю містину і розглянувшись на все добре, вельми її вподобали, а що стояла сильна жарота, то, бачачи перед собою озеро і знаючи, що ніхто їх тут не підглядатиме, поклали в ньому скупатись. Пославши служебку на ту стежку, куцою вони прийшли, щоб пильнувала, чи ніхто не йтиме, і дала в разі потреби знати, вони роздягайся всі семеро і ввійшли в воду, яка настільки приховувала їхні білосніжні тіла, наскільки тонке скло приховує червону троянду. Вступили в воду, та зовсім її не скаламутили, й почали якомога ганятись туди-сюди за рибками, що не знали, куди тікати, ловлячи їх просто руками. Декілька рибок таки і впіймали були; побавившись отак трохи й попустувавши, вийшли з води і знову повдягались. Налюбувавшись досхочу мальовничим краєвидом і бачивши, що пора вже вертатись, вони рушили тихою ходою додому, говорячи весь час про красу тії містини. Прибули до палацу досить рано і застали своїх кавалерів все ще за грою. От Пампінея і каже їм, сміючися:
– Ага, ми вже сьогодні вас одурили!
– Як то? - спитав Діоней. - Спочатку діяти, а потім оповідати?
– Так єсть, ясновельможний пане! - одрекла Пампінея і докладно розказала, де вони були, що робили і яка там містина.
Як почув король, який гарний той куточок, йому самому захотілось там побувати, тож велів негайно подавати вечерю. Повечерявши до смаку, троє кавалерів із слугами своїми лишили дам і подались до тієї долини, бо жоден із них там іще не бував; оглянувши її, всі вельми те диво похвалили - мало, казали, є на світі таких хороших місць. Тоді скупались, одяг-лись і вернулись додому, бо було вже нерано. Дами завели тим часом танечне коло під пісню, що співала Ф'ямметта. Як танець скінчився, товариство почало говорити про Дівочу Долину, і не могли нахвалитись її красою. Тим-то король покликав каштеляна і наказав йому, щоб назавтра влаштував обід у тій долині та й доправив туди кілька ліжок, бо, може, захоче там хтось у полудень одпочити. Потім велів принести свічки й подати вина та всякого печива; як покріпились трохи, король розпорядився почати танці. Заводив їх того вечора Панфіл, а король звернувся тим часом до Елізи і сказав їй люб'язно:
– Ясна панно, ти вшанувала мене сьогодні вінцем, і я мушу оддячитись, надавши тобі честь співати пісню. Заспівай же нам котроїсь, що тобі до мислі.
