Та ще замiсть гирi припасував до ходикiв важкенький глек з висококалорiйною пастою.

А якi гамаки вiн зрихтував! Сiв i за одну нiч майстерно сплiв з мiцних скрутнiв сухоу хлорели прекраснi пружнi сiтки.

- На випадок чого, - пояснив Небреха, - ух можна буде розтовкти у ступi. Вийде прегарна юшка. Як не с, а це краще, нiж наминати чоботи або, скажiмо, жувати скафандри...

Авжеж, це був тямущий практик!

Плавання проходило спокiйно, хоч дещо одноманiтно. Адже капiтан, щоб не згаяти анi секунди, не зупинявся на жоднiй стрiчнiй планетi. Невiдомi свiти залишалися за бортом, ховаючи пiд атмосферною оболонкою своу принадливi тасмницi.

Можливо, я б зовсiм очманiв з нудьги, якби Небреха з притаманною йому чуйнiстю час вiд часу не жахав мене своуми страхiтливими гiпотезами.

Як зараз, пам'ятаю типову бесiду.

Безжурна зоряна нiч. Ми з капiтаном сидимо на дубовiй колодi, хтозна-коли устаткованiй у коробцi, i замрiяно дивимося в iлюмiнатор на велетенськi спiралi галактик. Ех, дiвчата, якби справдi можна було зривати з неба зiрки, я б усiм вам подарував сяючi коштовнi намистини!

А Небреха теж думас про щось свос, неквапливо посмоктус незмiнну чорну, як груба, люльку, не забуваючи акуратно перехиляти стандартну чарку 'антиречовини'.

Аж раптом вiн пiдсувасться ближче до мене i пiдозрiло ласкаво говорить:

- Любий Азимуте, що б ти подумав про старого капiтана Небреху, якби вiн висунув отакi гiпотези: 'Земля - це супутник Сiрiуса' або 'Не людожери з'ули капiтана Джеймса Кука, а славетний капiтан Кук пожер людожерiв'? Га?

У вiдповiдь я тiльки красномовно знизав плечима i принагiдне згадав про гамiвну сорочку, яку глибоко заховав у рюкзаку пiд бiлизною.

- А тим часом, - несхибно йшов обраним курсом Небреха, - у природi iснус безлiч загадкових явищ, якi, щоб збагнути ух, слiд поставити з нiг на голову. Вiзьмемо, наприклад, нашу рiдну планету. Скiльки на нiй знайдено дивоглядiв, що не пiддаються нiякому науковому тлумаченню! Ось тобi коротенький перелiк. Джунглi Коста-Рiки одвiку всiянi тисячами гладеньких кам'яних куль, розмiром вiд футбольного м'яча до гiгантiв з попереком до двох метрiв i вагою до кiлькох десяткiв тонн. Хто i коли грався цими кам'яними м'ячиками? Знову ж таки у рiзних мiсцевостях Землi знайдено тасмничi тектити, тобто неорганiчнi сполуки, що утворюються лише за умов неможливоу у природi планети температури. Чи не наслiдок це роботи атомних двигунiв? А слiд запам'ятати, що вiк тектитiв становить вiд пiвмiльйона до шести мiльйонiв рокiв! Згадасмо ще Баальбекську терасу [Баальбекська тераса у Лiванi складена ще у сиву давнину з кам'яних плит вагою понад тисячу тонн кожна; як це було зроблено, науцi досi невiдомо] з тисячотонних плит, прадавнiй календар на двiстi дев'яносто днiв, вирiзьблений на 'воротах Сонця' в Тiуанако [старовиннi рууни в Пiвденнiй Америцi, що мають вiк щонайменше 15 тисяч рокiв; на 'воротах Сонця' вирiзьблено календар на 290 днiв; деякi вченi вважають цей календар венерiанським], фрески Сахари з зображенням космонавтiв у похiдному спорядженнi i таке iнше. Як усе це можна пояснити?

- Що я можу сказати, - обачливо повiв я, прекрасно розумiючи, що капiтан пiдступно готус менi якусь наукову пастку. - З давнiх-давен точаться впертi суперечки на цю тему, але вченi досi нiяк, не погодять своух думок. Однi вважають, що це незаперечнi слiди перебування на Землi чужинцiв, а iншi не менш переконливо спростовують гiпотези про мiжзоряних блукальцiв...

- Молодця! - пожвавiшав Небреха. - Що то значить - закiнчити школу космонавтiв! Та хiба тобi не спадало на думку, що обидвi цi полярнi точки зору хибнi?

- Як? - мимоволi вихопилося у мене. - Невже можливий ще третiй погляд?

- А чому б нi? Особисто я цiлком певен, що усi цi незрозумiлi знахiдки не бiльш як докази iснування на Землi високорозвинених цивiлiзацiй, якi згодом скотилися до жалюгiдного iнтелектуального рiвня пiтекантропiв.

Якби капiтан зненацька луснув мене по потилицi своум важкеньким протезом, вiн би не досяг такого приголомшливого ефекту. А поки я по-дурному лупав очима, намагаючись опанувати нову для мене iдею, Небреха недбало докинув:

- Атож, вони здичавiли, якщо барилися i вчасно не покинули приречену планету, яку гойдало на хвилях протилежноу течiу.

Не криюсь, я не годен був щось втямити. Однак мовчки чекав подальших пояснень, бо за час мандрiв устиг переконатися, що коли каштан Небреха стартував з гiпотезою на борту, зупинити його так само неможливо, як стрiлки заведених ходикiв.

Капiтан ще ближче присунувся до мене i почав викладати своу припущення.

- Ще у древнiх учених, - загув вiн менi на вухо, - бринiв невиразний здогад, буцiм суходiл з усiх бокiв оточус велетенська рiка, на тасмничому узбережжi якоу дiють недослiдженi закони матерiального iснування. Оцi береги вони населяли тiнями своух предкiв. Та бiда в тому, що стародавнi вченi мислили не в космiчних, а в обмежених географiчних масштабах та ще забобонно впадали в мiстику. А тим часом Земля справдi пливе i погойдусться на величних хвилях безмежноу, як i сам Всесвiт, рiки. I назва уу - рiка Часу!

Почувши таке, я про всяк випадок пересiв на рюкзак i непомiтно для Небрехи розстебнув ремiнцi.

Ху! Так можна i посивiти!

- Це факт, правда, мною ще не доведений, - виспiвував свосу капiтан, що течiу рiки Часу кидають планети Сонячноу системи, як безпомiчнi трiски. Хiба рух планет не нагадус рух трiсок у водяному вирi? Як i в звичайному ручау, течiу рiки Часу то прискорюються, то уповiльнюються, то стоять нерухомо, як у ставку, або повертають назадгузь, мов перед греблею. Вiдповiдно й iсторичний розвиток то прискорюсться, то уповiльнюсться, то завмирас, а то й задкус. В iсторiу безлiч таких приладiв! То що було б, якби зараз Сонячну систему кинуло на хвилi тривалоу протилежноу течiу часу? Вiдповiдь одна. Прогрес почав би поступово занепадати. Великi винаходи безслiдно загубилися б в архiвах (таке вже бувало). Людство поволi втрачало б своу знання. Замiсть реактивних лiтакiв почали б незграбно шугати першi пропелернi 'етажерки'. Впорядкованi автостради знову перетворилися б на непролазне баговиння. В Англiу королiвська влада знову начепила б лицарськi обладунки часiв короля Артура. Повернулися б часи, коли у незайманих степах пiвденноу Русi нишпорили б з арканом i луком за плечима косоокi мисливцi за двоногим товаром. I тебе, Азимуте, поволокли б на мотузку, сплетеному з конячого хвоста, аж у Царград, щоб за безцiнь збути у неволю першому-лiпшому рабовласниковi

Оцi науковi припущення капiтана Небрехи почали мене дратувати. Тут i так дошкуляс невагомiсть, то вiн ще свосю балаканиною виводить мене з рiвноваги.

- А вам, думасте, минулося б? - мстиво запитав я, перехоплюючи iнiцiативу. - Вас, капiтане, з вашим унiкальним протезом демонстрували б за помiрну платню перед невибагливою публiкою в базарних балаганах.

- Азимуте, з тебе вийшов би неабиякий iсторик! - охоче встряв у обговорення свосу сумноу долi каштан Небреха. - Але твоу припущення позбавленi здорового . глузду. Мене з моуми скромними знаннями визнали б за чаклуна i, безумовно, посадили б на палю або живцем засмажили у мiдному казанi. Лише наступнi поколiння достойно вшанували б мою свiтлу пам'ять. Та не в тiм рiч. Подумай лишень, що залишилося б за таких умов вiд нашоу цивiлiзацiу? Нiчого! А коли Сонячна система знову виринула б на нормальну течiю i майбутнi археологи знайшли б, скажiмо, сучасний керамiчний глек з зображенням космонавта у скафандрi, що подумали б ученi? Ясно, почали б запекло дискутувати, прилiтали чи не прилiтали на Землю чужинцi.

- Але, капiтане, - зупинив я Небреху, - хiба вимiри часу - це не сталi одиницi?

- Ет, знайшов сталi одиницi! - з цiлковитою зневагою до часу вiдказав вiн. - У тебе. Азимуте, якась примiтивна уява. Вона придатна лише на те, щоб вчасно накрутити будильник, аби не запiзнитися на вахту. Та ще у вiдпустцi призначити побачення пiд вуличним годинником. I я побоююся, що на оцi побачення ти тiкав навiть з лекцiй. Бо вас у школi не могли не познайомити з тiсю аксiомою, що на зорельотах, а також поблизу масивних зiрок плин часу набагато уповiльнюсться. Секунди розтягуються на свiтловi години, а то й на тижнi. У першому випадку, хоч як це парадоксально, плин часу гальмусться швидкiстю ракет, а в другому його хапас за поли надпотужна сила тяжiння. Та й на самiй Землi ми масмо певнi невiдповiдностi. Ось на екваторi день i нiч дiлять добу рiвно навпiл, а на полюсах вони вже дiлять не добу, а цiлий рiк.

Капiтан на хвильку замовк, щоб ретельно прочистити голосовi комунiкацiу 'антиречовиною'. Вiдтак