настроїти проти себе все плем'я.

Про чорну щетину Девiса говорили на радi старiйшин як ще про одну брехню пiдлого франi.

Уважно вислухавши всiх, Тукопана похмуро пiдбив пiдсумки:

- Паурки роа iта пана вау, кай-кай ахура, нуї, нуї кай-кай. Довга свиня охляла, треба її вiдгодовувати, довго вiдгодовувати.

...Через двадцять сiм днiв пiсля катастрофи 'Флайїн стар' Джон, юнга i Апоро - молода дружина Тукопани, втекли з Фату-Хiви.

Поки приреченого полоненого посилено вiдгодовували, вождь з допомогою надiйних воїнiв, якi по черзi стерегли Девiса, таємно спорудив катамаран, здатний до плавання у вiдкритому океанi. Вiн хотiв, щоб Джон тiкав один, але залишати острiв без юнги Девiс вiдмовився. Нi, жертвувати собою вiн не збирався. Вiн просто зрозумiв слабiсть старого маркiзанця i хитро використав її. Нехай краще його з'їдять чи засмаженим вiдiшлють французам, нiж вiн лишиться без хлопчика, котрий йому дорожчий, нiж воля i навiть життя.

Нi на секунду не сумнiваючись у щиростi Джона (адже їх зараз єднало взаємне довiр'я змовникiв), Тукопана був зворушений. Вiн не думав, не уявляв, що на свiтi буває така любов. Вони ж з юнгою чужi, зовсiм не брати. I юнга - не дiвчина. Товариш йому дорожчий за життя! Це так чудово, так чудово! Тукопана - старий дурень, жирний, слiпий бовдур, який нiчого не розумiє в людях... Йому здавалося, що всi чоловiки люблять спочатку своє життя, своїх рiдних, люблять молодих жiнок, а потiм уже друзiв, якщо боги дали їм любовi бiльше, нiж потрiбно для себе й тих, кого не можна не любити.

Великий, страшний у примарному свiтлi мiсяця iз своїм дикунським татуюванням, вiн простягав у клiтку до Джона розмальованi фантастичними узорами руки i плакав, як дитина.

- Нуї, нуї ое маїтаї ената. Ти дуже, дуже добра людина. Е мауру аое, а ханна-ханна аое. Я нещасний, я не знаю, що робити.

Вiн говорив, що по справедливостi, якщо маленький Том не хоче жити на Фату-Хiвi, його треба вiдпустити. Але вiн же тепер його син. I як же батько може розлучитися з сином, не знаючи, чи завжди хлопчик буде ситий i доглянутий? Так, старший товариш у нього дуже хороший, але дiтей мають доглядати жiнки. У чоловiкiв руки грубi, а дiтям потрiбнi м'якi, дiти нiжнi. А у Джона жiнки немає. I матерi в країнi Паумоту у Тома немає... Неможливо, це неможливо, у Тукопани розiрветься серце...

Потiм у вождя сяйнула думка: можливо, Джон погодиться взяти з собою його жiнку? Вона ще не стара, все вмiє робити, i руки у неї дуже, дуже м'якi. Йому шкода, дуже шкода розлучатись i з Апоро, але вiн буде поганий, негiдний, зневажений, якщо заради себе забуде сина. Хлопчиковi потрiбна мати. А вiн уже старий, якось доживе свого вiку. Напевно, недовго лишилося... Вранцi Апоро прийде. Джоновi треба на неї подивитись i тодi сказати. Апоро що-небудь запитає, i Джон скаже 'так' чи 'нi'... А вона? Що вона! Апоро добра, вона зрозумiє, що iнакше не можна... Тiкати треба завтра, коли всi заснуть... Так, пiслязавтра буде пiзно...

Вiн ще трохи постояв, покректав i, згорбившись, мовчки пiшов геть. Бiльше Джон його не бачив.

Уже в океанi, коли Фату-Хiва зникла за обрiєм i катамаран iз сходом сонця взяв курс на архiпелаг Паумоту, Апоро сказала:

- Вiн багато плакав, йому погано...

В самiй тiльки коротенькiй спiдничцi iз розпущених пальмових волокон, простоволоса, вона сидiла на кормi катамарана засмучена i прекрасна, як русалка, їй не було ще й двадцяти.

Джон дивився на неї, розумiв, що все це не сон, а жива правда, i мав би радiти, дякувати боговi й долi, але в грудях щось нило, мучила туга...

Потiм вiн раптом iз жахом подумав, що на ньому так безглуздо, так нерозумно мiг обiрватися рiд Девiсiв, уся його трьохсотлiтня iсторiя! Адже вiн останнiй, останнiй з усiх Девiсiв...

Пiсля всього, що трапилося на Фату-Хiвi, Джон назавжди покiнчив з професiєю пiрата. Добравшись до атолу Тiкахау, де була одна з його берегових баз, вiн незабаром разом з Апоро i Томом вирушив на Вогняну Землю. Був там шукачем золота, звiробоєм, потiм купив невеличке китобiйне судно i почав промишляти китiв.

На Вогнянiй Землi Апоро народила йому двох синiв, уже знайомого вам Джека й Рiчарда. Поки дiтям не минуло по двадцять рокiв, Том жив з ними, а тодi поїхав у Австралiю.

У 1938 роцi вогняну Землю Девiси помiняли на Сан-Францiско.

Друга свiтова вiйна забрала у Джона молодшого сина, Рiчард служив на американському пiдводному човнi, який захопили японцi. Перебуваючи в полонi, вiн попав пiд атомне бомбардування Хiросiми. Лишився живий, повернувся додому, але незабаром помер вiд бiлокрiв'я.

Розповiдi Рiчарда про Хiросiму i його передчасна смерть так потрясли Джона, що вiн, уже дуже старий, вирушив блукати по свiту в пошуках мiсця, де можна було б заховатися на випадок нової вiйни. Слово 'вiйна' стало для Джона символом усього, що вiн чув вiд сина про Хiросiму. Воно таїло в собi жахливий змiст тiєї катастрофи, яка, вiдгримiвши за океаном, у рiдному домi вбила його Рiчарда. Це було страшнiше, нiж полон у канiбалiв, нiж усi минулi пiратськi бої.

Старий боявся за другого сина. Джековi тодi минуло п'ятдесят шiсть рокiв, але вiн тiльки одружився, i його молода дружина чекала першу дитину. А що як знову посипляться з неба цi бомби, впадуть на Америку, на Сан-Францiско! Або знову їх десь кинуть самi американцi й неминучий бумеранг ударить по них же, як ударив вiн по Рiчарду i сотнях, а може, й тисячах iнших американцiв, котрi вернулися з японського полону тiльки для того, щоб померти дома.

Нi-нi, подалi вiд Америки, подалi вiд Сан-Францiско...

Саме в той час мiж Аргентиною i Англiєю почалася суперечка за право володiти Фолклендськими островами.

Цей субантарктичний архiпелаг, вiддалений на двiстi шiстдесят миль на схiд вiд атлантичної горловини Магелланової протоки, довго вважали нiчийним. Крiм самих Девiсiв, якi iнодi знаходили тут схованку вiд правосуддя i припливли сюди наприкiнцi свого життя, щоб кинути тут останнiй якiр, Фолклендами нiхто не цiкавився. Нiкому не потрiбнi були цi похмурi, холоднi острови.

Тiльки в 1763 роцi 'нiчийну' землю вирiшила колонiзувати Францiя (може, знадобиться). На березi затоки Барклi (острiв Схiдний Фолкленд), де стоїть нинiшня столиця архiпелагу, французи заснували невелике селище. Але через два роки, розчарувавшись у своєму новому придбаннi, продали острови Iспанiї.

В той перiод у водах, якi вiдокремили Фолклендський архiпелаг вiд пiвденно-схiдного узбережжя Америки, дiяли невловнi пiрати пiд командою Дональда Девiса, правнука Джеремi Девiса. Як i його прадiд, Дональд полював на багатi iспанськi кораблi, котрi, йдучи з портiв Перу i Чiлi в Європу, проходили через Магелланову протоку.

Щоб покiнчити з пiратським розбоєм, iспанцi вирiшили побудувати на Фолклендах велику вiйськову морську базу. З другого боку, їм потрiбна була iзольована вiд зовнiшнього свiту територiя, куди вони могли б висилати небажаних осiб з бунтiвної Аргентини, населення якої боролося проти iспанських колонiзаторiв за свою незалежнiсть.

На мiсцi колишнього французького селища iспанцi побудували форт, портовi споруди i заклали мiсто. Проте незабаром їм довелося все покинути. Здобувши нарештi у 1816 роцi незалежнiсть, аргентинцi примусили Iспанiю вибратися з Фолклендських островiв. Бiльшу частину споруд, якi нагадували їм про недавню жорстоку каторгу (все будiвництво тут велося руками засланцiв з Аргентини), вони знищили, а сам архiпелаг продали якомусь дiлковi.

Потiм, через два десятирiччя, коли в Пiвденнiй пiвкулi почали розвиватися китобiйний промисел i добування морського звiра, Фолкленди впали в око Англiї. Це було зручне мiсце для берегових промислових баз.

Щоб заволодiти архiпелагом, Великобританiї не треба було вдаватися до якихось баталiй. На Схiдному Фолклендi разом з двадцятьма втiкачами-злочинцями iспанського походження i трьома жiнками патагонською iндiанкою та двома негритянками, жив англiєць, якийсь Генрi Дженiсон, колишнiй пiрат, що не помирився з Алеком Девiсом сином Дональда Девiса. Дженiсону дали королiвський прапор, наказали пiдняти його якомога вище i пильно охороняти. На тому вся процедура з органiзацiєю британської опiки над островами i скiнчилася. Архiпелаг почали заселяти англо-iрландськi колонiсти.

Пiзнiше, вже пiсля другої свiтової вiйни, в Буенос-Айресi заговорили, що дiлок, якому уряд Аргентини пiвтора столiття тому продав Фолкленди (аргентинцi називають їх Мальвiнами), був аргентинським громадянином. Зазiхнувши на приватну власнiсть громадянина суверенної країни, Англiя тим самим