приємно! Я зітхнула. Треба тримати себе в руках.

***З конспектів Ірми Коник, режисура:

Основа спектаклю —

Боротьба повинна мати — реальну (предметна боротьба) або інформаційну (позиційна боротьба).

: ціль, ініціатива, сила.

: за минуле (мета — переграти колишнє протистояння, напр. помста), за теперішнє (безпосередня ціль), за майбутнє (потенційна ціль).

: ініціювання протистояння, оцінка 'ваги', залучення важелів впливу, напад (здійснення впливу) і оборона (нейтралізація), кульмінація і вирішення протистояння на чиюсь користь.

— сила (засіб ведення боротьби), впевненість в наявності сили, додаткові фактори впливу (підстроювання), комунікативні засоби переконання.

фокусування уваги глядача на розгортанні протистояння, дотримання належного ритму (переважно, поступове пришвидшення), збалансованість ініціативи (емоційна адекватність), відповідність цілі і засобів боротьби.

***

Неділя виявилася насправді святковим днем. Це все ж таки була неділя, але плюс до того, наші викладачі вирішили відсвяткувати Хеловін, тобто, швидше, ніч на Соуейн, від усієї свої широкої і щирої (ха!) душі. Соуейн означає кінець літа — і треба було бути справжнім британцем, щоб вірити, що літо закінчилось лише зараз, а не добрих два місяці тому.

Тутешні кельти вважали це свято не просто кінцем літа, але й кінцем року [Посилання спеціально для А. Чорної: Фрезер Дж. Золота гілка. Дослідження магії і релігії. Лондон 1923] — кінцем і початком, а отже з цим днем була пов’язана велика кількість всіляких ритуалів. Соуейн був одним з провідних кельтських свят вогню — в цей день запалювали великі багаття аби надати моральну підтримку сонцю, котре в зимовий час вже не так добре виконувало свої функції. Очевидно, наші гостинні викладачі вирішили продемонструвати нам, як це робилося в часи їхніх предків — на галявині позаду Школи величезним куренем було складено хмиз і гілля. Навколо робітників, які готували вогнище, сновигав пан Арт, даючи різні вказівки. Професорка Демінор тим часом, за допомогою пана Табора, внесла до великої зали, де ми якраз обідали смаженою олениною, кілька ящиків з різноманітними костюмами. З’ясувалося, нам обов’язково треба спробувати себе в якомусь іншому амплуа — а конкретніше, за пропозицією панни Демінор, ми повинні були зіграти особу протилежної статі. До безпосереднього святкування іще залишався деяких час, тож професорка порадила нам одягтись, і потренуватися аби наша гра була більш переконливою.

Цікаво, що до цієї пропозиції дівчатка поставились з ентузіазмом, тоді як хлопці у більшості своїй погано сприйняли новину.

— Чого це раптом я мушу одягатися дівицею? — обурився Еван, — Уявляєте, я — і в сукні. Страхітливе видовище. Невже ви цього хочете?

— Ага, — кивнула Дафна, — Хочемо. Завжди любила трилери.

— Ти себе недооцінюєш! — усміхнулась я, — Знаєш, з тебе вийде дуже, гм, імпозантна леді. Алекс тобі від заздрощів очі видряпає.

— Ха! — сказав Еван, — А й справді, я завжди знав, що в мене дуже зваблива фігура. Дивіться!

Він став і легковажно покрутив перед нами могутніми тілесами.

— О! Ну як?

— Ой, краще сядь, люди дивляться, — пробурчав Боян, — Тобі не соромно? Ти -не леді, Еван.

В Евана спершу відібрало мову, а потім пробило на дикий регіт.

— Ага… — промимрив він, схлипуючи крізь сміх, — Я — пропаща жінка. Боян, якщо ти, після всього, що між нами було, зі мною не одружишся, піду от і втоплюся…

— Тю, дурний, — засміявся Боян, — Не можу я з тобою одружитися. В мене целібат.

— Ой, в тебе проблеми в особистому житті? — зраділа Дафна, — Так я тобі з задоволенням допоможу. Всього лише п’ятдесят фунтів сеанс…

— А що, допоможе? — зацікавився Едгар.

— Ну… залежно від чого, — зітхнула Дафна, — Але невиліковним ми даємо п’ять процентів знижки.

Зрештою, ми таки розібрали костюми і рушили до своїх кімнат — приміряти. Мені дістався гарний чорний фрак, правда, на три розміри більший ніж треба. Поки я мудрувала коло дзеркала з поясом, намагаючись змусити штани принаймні не падати з мене, до кімнати зазирнув похмурий Тоні. В руках у нього була якась легковажна рожева сукня.

— Одягаєшся? — поцікавився він, — Мені зайти пізніше?

— Та ні, заходь, не соромся. Допоможеш мені розібратися з цими обладунками… Тобі мабуть теж знадобиться консультація?

— Ой, я не знаю, — сумно мовив Тоні, сідаючи на своє ліжко, — Мені здається все це вже занадто… Я буду виглядати як ідіот.

— Ідіотка, — виправила я.

— А, точно… Дякую, — серйозно мовив він. Ну треба ж, який непробивний!

Нарешті, зав’язавши пояс морським вузлом, я досягла бажаного результату. Штани не падали. Зате виглядали наче здута повітряна кулька, ще й по землі волочилися.

— Подивись на мене, — звеліла я, — Порівняно зі мною, ти будеш сама елегантність.

Тоні покосився на мене і нарешті усміхнувся.

— Нічого, срамоту фраком прикриєш.

— Ах ти ж… — я жбурнула в нього подушкою, — А ну давай ти одягайся! Подивимось… Хоча тобі отим рожевим чудом срамоти не прикрити. Інша, розумієш, концепція.

Нещасний мій сусід покрутив в руках сукню. Приклав її до себе і сором'язливо посміхнувся.

— А от мені трохи ніяково. Чи не могла б ти… е-е…

— Почекати за дверима?

— Ну я…

— Та зрозуміло. Чого ж, могла б. Гаразд, розважайся.

Я тактовно вийшла з кімнати, залишивши Тоні на самоті. Ач, який сором’язливий… Податися мені нікуди було, та я й не хотіла зайвий раз світити 'срамотою' у загальній залі, тож я рушила до вітальні з метою зробити собі чаю. Так сталося, що якраз в цей момент з вітальні назустріч мені вийшли двоє бамбузлівців — Алекс і його приятель, смаглявий мачо Джані. Вони про щось тихо перемовлялися, а Алекс тримав під пахвою сумнозвісний магнітофон.

— Так от, коли я подам тобі знак, ти… — говорив Джані.

— Тс-с… — перервав його Алекс, кивнувши в мою сторону. Джані замовк, з підозрінням глянувши на мене.

— Веселого Соуейну! — ввічливо посміхнулась я.

Юні містифікатори не відповіли, лише пришвидшили крок. Я проводжала їх очима, доки вони не зникли в напівтемряві довгого коридору. Що б це значило? Без сумніву, якісь нові практичні жарти. Сподіваюсь, більше ніяких поживних доповнень до моєї вечері!

Коли я повернулась до кімнати, на мене чекав дивовижний сюрприз. Сукня не просто сиділа на Тоні, вона сиділа на ньому бездоганно! Правда, коли я розгледіла його зблизька, я побачила деякі недоречності там і тут, однак загальний ефект був просто разючим: переді мною стояла вродлива і елегантна — хоч і трохи зависока — молода жінка. І в цьому було щось ненормальне.

— Тоні, що це ти зробив з собою? — вражено запитала я.

— Нічого зайвого, — з грайливою усмішкою відповів він, — Мені просто пощастило підібрати правильний розмір.

Боже, в нього навіть голос змінився! Він став м’якшим, глибшим, і чомусь сильніше відчувався французький акцент.

— А, ну ясно… Хочеш, допоможу з гримом і зачіскою?

— Була б дуже вдячна, люба.

Боюсь, я завмерла з роззявленим писком.

— Слухай, ти це серйозно?

Вы читаете Кодло
Добавить отзыв
ВСЕ ОТЗЫВЫ О КНИГЕ В ИЗБРАННОЕ

2

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.

Отметить Добавить цитату